«Освіторія» — масштабна освітня організація з десятком напрямів. Нова українська школа (НУШ), вчительська премія Global Teacher Prize Ukraine, тренінговий центр і програми стажування для вчителів — лише кілька прикладів того, як команда проєкту трансформує українську школу. Засновниця й керівниця «Освіторії» Зоя Литвин розповіла, як народилася смілива ідея «прокачати» українську систему освіти та що необхідно зробити, щоб дітям хотілося вчитися, а викладачам — вчити.
Зоє, в одному з інтерв’ю ви розповідали, що «Освіторія» виросла з проєкту Новопечерської школи, збудованої компанією, де ви на той момент працювали. Як прийшло рішення не просто побудувати приміщення школи, а створити навчальний заклад нового формату?
Так, це було в 2009 році, наша компанія UDP будувала Новопечерські Липки, й одним із об’єктів у плані була школа. Я, як маркетингова директорка, хотіла зрозуміти, який запит мають батьки, експерти, на які світові тренди орієнтуватися. Стала вивчати стан освіти в Україні. І з’ясувалося, що сучасної школи, яка б готувала дітей до завтрашнього дня, ми просто не мали. Були поодинокі прогресивні проєкти, здебільшого міжнародні. Часточка американської чи німецької освіти в Києві.
Я — патріотична людина і розумію, що доки освіта не розвивається, системних змін у масштабах країни теж не можна домогтися. Багато аспектів особистості розвивається до 14 років. Толерантність до корупції, брак національної самоідентичності — це все формується в шкільному віці.
Спочатку я бачила своє завдання тільки в тому, щоб визначити, який освітній продукт потрібен ринку. Та аналіз показав, що створювати такий продукт нема кому. Треба братися й робити все самим і з нуля.
Що послугувало прототипом Новопечерської школи? На які зразки ви орієнтувалися?
Новопечерська школа побудована за канадською освітньою системою. Річ у тім, що за роки недофінансування в нас зі сфери «вимилася» величезна кількість експертів. Своїми силами створити щось кардинально нове ми не могли. Тому нам потрібен був партнер — успішна освітня система, яку можна було б адаптувати до українських умов.
Ми дивилися на досвід фінів, японців, але їхня ситуація і стартові умови дуже відрізняються від українських. Канадська система виявилася адаптивною. Вона побудована таким чином, що підходить і арабським дітям, і азійським, й італійським, й українській діаспорі. Велика українська діаспора теж, до речі, була одним із плюсів. У Канаді багато сильних і шанованих вчителів, які охоче та з інтересом відгукувалися на запрошення приїхати й поділитися досвідом.
Український досвід ми теж вивчали. І зіткнулися з тим, що всі класні школи, які були на той момент у країні, — авторські. Їх неможливо було перевести в систему, масштабувати. Адже вони будувалися навколо особистості автора. Ось, наприклад, моя улюблена школа Миколи Гузика в Южному під Одесою. У нього приголомшлива авторська методика. Двічі її намагалися перетворити на франшизу, і жодного разу не вдалося. Тому що школі Гузика потрібен сам Гузик. Тоді ми зрозуміли, що не можемо собі дозволити створити ще одну авторську, унікальну школу. Нам потрібна школа, досвід якої можна масштабувати на систему освіти в цілому.
Чим відрізняється навчання в Новопечерській школі, вибудуваній за канадським зразком, від звичайної школи?
Передусім, це школа з українським серцем. Це дуже важливо для нас.
По-друге, це школа, яка прищеплює глобальне мислення. Наше завдання — не підготувати дітей до ЗНО, а виростити їх людьми, які самі створять собі роботу чи компанію, в якій працюватимуть, а можливо — навіть цілу індустрію.
Наш пріоритет — не зубріння, а soft skills, потрібні для успішного життя: цілепокладання, критичне мислення, вміння ефективно співпрацювати з іншими, вміння аргументувати свою точку зору.
Ці soft skills ще називають навичками XXI століття. Футурологи ранжували їх за ступенем важливості, і раз на чотири роки на Давоському економічному форумі переглядають цей перелік. Наприклад, креативність ще в 2015 році була на десятому місці, а зараз — на третьому. На тлі роботизації креативність стає однією з тих речей, які роблять фахівця конкурентоспроможним у світі роботів.
Який приклад може проілюструвати ваш стиль навчання?
Візьмемо урок історії. У традиційній системі вчитель приходить і 45 хвилин розповідає: відбулася така битва, в такому-то році, стільки-то постраждалих, ось так вплинула на історію, запишіть, це буде в тесті. Так викладання будувалося багато років: учитель був єдиним джерелом знання, а завданням дітей було все записати й визубрити.
Зараз доступ до інформації найширший. І роль учителя — не передавати знання під запис, а бути фасилітатором, який запалює пізнавальний інтерес.
У прикладі з історією вчитель ділить дітей на групи по 4-5 учнів і дає їм завдання: дослідити тему і з’ясувати, як висвітлюють цю битву в британській версії і як — у німецькій. Чим відрізняється їхня подача і чому? І що в Україні зараз відбувалося б по-іншому, якби ця битва закінчилась інакше.
За такого формату учні не отримують інформацію на примітивному рівні, а самі здобувають її. Вони прокачують навички опрацювання різних джерел інформації, розвивають критичне мислення, вчаться домовлятися і розподіляти ролі в команді, презентувати результати роботи. Це зрушення від простого отримання знань до вміння застосовувати їх у практичному полі.
Як сталося, що одна інноваційна школа переросла в об’єднання, яке реформує освіту по всій країні?
У мене є приятель — естонський філософ, фахівець із трансформації освіти Юло Вооглайд. Він каже, що є два способи змінити систему, яка застаріла і вже не виправдовує себе.
Перший спосіб — створювати прецеденти, «пілоти» нової, більш успішної системи.
Таким прецедентом у нас стала Новопечерська школа. Вона показала, що можна і потрібно навчати по-іншому, що це працює.
Другий спосіб — нарощувати кількість агентів змін. Щойно накопичиться певна критична маса людей, які мислять по-новому, позитивні зміни підуть далі самі собою.
Коли Новопечерська школа виросла, і моя постійна присутність була вже не потрібна, я зрозуміла, що наш варіант навчання справді працює. А отже, його можна масштабувати на українську освіту в цілому. Так з’явилася «Освіторія». І вчителі, які тут навчаються, консультуються, їздять із нашою допомогою на стажування, беруть участь в учительській премії Global Teacher Prize Ukraine, — це наші агенти змін. Ми всіма силами сприяємо їхньому збільшенню. Прибуток, який генерує Новопечерська школа, йде на спонсорування проєктів «Освіторії». Зокрема, на нашу щорічну премію Global Teacher Prize Ukraine.
Крім того, в школі працює Стипендійна програма. Вона створена для мотивованих сильних дітей, які теж хотіли б розвивати скіли, а не зубрити академічні знання, проте вони не мають такої можливості. А ми цю можливість забезпечуємо, надаючи стипендію на навчання.
Скільки шкіл змінило підхід до освіти завдяки проєктам «Освіторії»?
На сьогодні ці зміни вимірюються вже не кількістю шкіл. Вони працюють у масштабі всієї України.
На другий рік нашої роботи Міністерство освіти запросило нас брати участь у запуску реформи «Нова українська школа». Лілія Гриневич, тодішня міністерка, намагалася по максимуму застосовувати цікаві освітні ініціативи, які з’являлися і розвивалися в Україні. Наші експерти — сильні методисти, які пройшли стажування в Канаді, — брали участь у розробці НУШ. Ця система саме про те, якою має бути сучасна конкурентна освіта. І тепер вона впроваджена в усіх українських школах. Поки тільки для початкових класів, але вже розробляється реформа і для середньої школи. І до того часу, коли сьогоднішні першокласники підуть у п’ятий клас, ця реформа має набрати чинності.
Тут ми бачили делегацію вчителів, які приїхали на тренінг. Усі жваві, мотивовані. Але графік у вчителів досить завантажений. Щоб розвиватися, освоювати нове, іноді їм доводиться виділяти особистий час. Як ви їх мотивуєте?
Ось тому й важливі агенти змін. Якщо в школі є вчитель, який «горить», хоче розвиватися і рости, він потихеньку спонукає своїх колег до дій. Звичайно, якщо їх двоє чи троє, їм легше лобіювати зміни всередині навчального закладу. І ми працюємо з такими людьми, що «горять». Надихаємо їх, озброюємо інструментами, знаннями, можливостями. І далі вони розносять цю тягу до інновацій, наче вірус. Насправді їх багато. По всій Україні є запит: я хочу працювати крутіше, ефективніше, дайте мені доступ до сучасних знань.
Мені здається, одна з наших суперсил у тому, що наша робота — не просто тренінги та експертиза, це ще й натхнення, якісне спілкування з колегами. Якісне в тому сенсі, що це завжди весело та приємно, а не лише корисно.
Ваш хаб обладнаний ноутбуками Lenovo. Чому ви вибрали саме їх?
У нас є шоурум освітніх інновацій, який ми обладнали всіма інструментами, що роблять вчительське життя простішим і ефективнішим. І зокрема там стоять ноутбуки Lenovo.
Один із популярних напрямів у нас — IT-прокачування вчителя. Багатьом учителям потрібна допомога на базовому рівні: зареєструвати свій email, підписатися на вчительські ресурси та бази даних. Вони хочуть розвиватись і розуміють, що без персонального девайса рухатися буде важко. Для людини, яка вибирає свій перший ноутбук, широка лінійка Lenovo — дуже зручний варіант. Більше, менше, легше, потужніше — є з чого вибрати. До того ж, є доступні за ціною пристрої, що для вчителів важливо.
У яких ще напрямах ви співпрацюєте з Lenovo?
Є ще один спільний проєкт із Lenovo. Я ним, напевно, найбільше пишаюся. Це наш курс для вчителів «Бери й роби». Зараз великий попит на нові методики, практики. І найкраще вчителі переймають нове не під час тренінгів або навчання, а обмінюючись досвідом із колегами. Тому в «Бери й роби» ми зібрали вчителів-практиків, які діляться своїми ноу-хау так, ніби вони зустрілися би у нас за чашкою кави. Це саме ті інструменти й поради, які можна прослухати онлайн і одразу реалізувати на своїх уроках.
Які світові тенденції в освіті? Як приклад ви наводили фінську систему, канадську. Про які ще тренди можна сказати, що вони справді продуктивні і їх можна застосувати в Україні?
Україна занадто відстала за роки недофінансування. Ми поки тільки наздоганяємо, причому навіть не тренди, а те, що в інших країнах вже давно працює. Це і проєктно-орієнтоване навчання, і міжпредметна інтеграція, і формувальне оцінювання. Ми зараз це тільки впроваджуємо, хоча в інших країнах воно працює всюди.
Якщо називати тренди, які обговорюють на освітніх форумах, — це важливість дошкільної освіти. Виявляється, те, як буде влаштований твій мозок, на 70% формується з двох до восьми-дев’яти років. Ще 20% формуються в шкільні роки, і лише 10% — в університетський період. Тому так важливо правильно працювати з трирічками — і в межах освітньої системи, і вдома.
Багато говорять про важливість гри. Працюючи в школі, я часто спілкувалася з батьками, які просили, щоб їхній першокласник замість обов’язкової прогулянки займався з репетитором із логіки чи польської мови. Було непросто пояснити, що жоден репетитор не принесе дитині стільки користі, як гра з однолітками, коли вони щодуху фантазують, уявляють себе піратами, наприклад.
Ну і, звичайно, діджиталізація. І навчання з використанням ґаджетів, і онлайн-навчання, яке дає доступ до шикарних лекторів і знань.
«Освіторія» організувала літній науковий табір VOLT CAMP, де старшокласники поглиблено займаються фізикою та астрономією. Чому ви вибрали саме ці напрями, а не, скажімо, такий популярний IT?
Є дослідження щодо того, в яких напрямах у найближчому майбутньому будуть активно відкриватися робочі місця. І сфера Biotech — одна з них.
Робота у VOLT CAMP була побудована так, щоб діти не просто зубрили фізику на поглибленому рівні, а здобували знання, висували нові гіпотези, експериментували з ними, створювали якісь практичні ідеї та перетворювали їх на стартапи. Завдання було поставлене таким чином: як від твоїх крутих знань може виграти Україна? Яку з проблем людства ти можеш допомогти вирішити? А оскільки мова йшла про стартапи, то молодь мала і підприємницькі тренінги: готувала elevator pitch* для потенційних венчурних інвесторів.
Минулого року це в нас була «проба пера». Вона виявилась успішною, і цього року до фізики й астрономії ми підключаємо ще хімію та біологію.
Довідка Lenovo. *Elevator pitch — формат презентації або виступу в умовах обмеженого часу, зазвичай однієї хвилини.
Зоє, якою ви б хотіли бачити українську школу за п’ять років? І що необхідно зробити, щоб школа справді стала такою?
Якщо коротко, я хотіла б, аби діти в школі не важко і старанно готувалися до майбутнього, а отримували задоволення від навчання. Щоб їм подобався і процес, і місце, де вони проводять стільки часу. І щоб вчителі отримували задоволення від своєї роботи. А батьки щоб мали довіру до цього всього.
Щоб ці зміни відбулися, необхідно змінити програми педагогічних закладів освіти. Адже доки ми реформуємо школу, вчителів готують за тими самими книгами і програмами, що і 20, і 40 років тому. Студенти приходять у школу викладати без розуміння реальної ситуації.
Але передусім необхідно зробити професію престижною. Ми над цим працюємо, у нас є для цього Global Teacher Prize Ukraine. За оцінкою GFK (міжнародна дослідницька компанія. — Ред.), завдяки нашій комунікаційній кампанії, присвяченій учителям, і конкурсу престиж професії вчителя зріс на 15%.
Зоє, а хто, на ваш погляд, має прийти до вищої школи як викладач, щоби реформувати вищу освіту?
Закладам вищої освіти потрібні практики. Новатори, які зараз працюють із дітьми в класах. І я рада, що Лілія Гриневич, склавши міністерські повноваження, пішла в педагогічну вищу школу реформувати програму підготовки викладачів. Це теж свого роду «пілот», у якого, напевно, буде чому повчитися.
Компанія Lenovo поділяє переконання Зої, що всі позитивні зміни в країні починаються зі змін у освіті, що зі свого боку неможливо без застосування інноваційних технологій. Тому ми завжди підтримуємо ініціативи «Освіторії» і щиро радіємо їхньому впровадженню.
