Цифровізація стрімко і впевнено проникає в усі сфери нашого життя. Комп’ютерні ігри, онлайн-навчання, діджитал-професії, навіть далекі подорожі за допомогою технологій VR/AR — віртуальний світ настільки захоплює нас, що багато в кого не лишається часу на читання книжок. Засновник застосунку для інтерактивних книг Lingart Михайло Малкуш переконаний, що їхня розробка поверне людям любов до книжок. Особливо, якщо вони будуть доступними, зручними в користуванні та завжди під рукою. На Women’s Pitch Day команда зі Львова представила ідею свого стартапу і посіла друге місце, вигравши спеціальний приз від інноваційного партнера заходу — компанії Lenovo.
Women’s Pitch Day — не перший великий конкурс, на якому ви представляли стартап. До цього були StartUp Прорив у 2018, Всеукраїнський фестиваль інновацій у 2019, а ще Creative Spark Startup Competition та інші конкурси. Чим вам запам’яталася нинішня подія?
Михайло Малкуш: Так, у 2019 році було особливо багато конкурсів. Ми їздили і в Київ, і в Німеччину, і в Корею. На Women’s Pitch Day пітчила Яринка (Ярина Бурбан — ред.) — співзасновниця. Вона була дуже задоволена, дуже тішилась. Класно, що була підготовка, були пробні пітчі, де можна було виступити, зібрати відгуки. Всі були значно краще готові, часто це піднімає планку вже на фіналі. Бо якщо ніхто з командами не готується, третина взагалі виступає дуже погано. І це може бути класний проєкт, крута ідея, класна команда, але в декого з пітчами проблеми. Тут все було на рівні, великою мірою завдяки цьому навчанню.
Загалом конкурси — це дуже круто. Ми не надто переймаємось, якщо нічого не виграємо. Не всюди є призи, але в основному це формування середовища, такий собі нетворкінг: знайомишся, дивишся на команди, розумієш, що ти не один, і не в тебе одного якісь проблеми. Іноді знаходиш корисні для проєкту зв’язки.
Ярина Бурбан: Участь у цьому заході дала нам не лише друге місце і приз, а й розуміння того, що жінки — сильні! Вони запускають і розробляють супутники, програмують, роблять розрахунки, прототипи, змінюють світ на краще!
Структура лекцій, практичні та домашні завдання на нашому двотижневому курсі перед пітчем на Woman’s Pitch Day були дуже ретельно підготовлені. Створення такої спільноти — велика підтримка і усвідомлення того, що є організації, які розуміють нашу проблему і готові підтримувати жіночі стартапи.
Дуже багато стереотипів у нашій культурі гальмують прогрес жіночого бізнесу. Неможливо займатися улюбленою справою, коли ти всюди стикаєшся з нерозумінням і спротивом оточення.
Виклики у нас всіх однакові — поєднувати роботу з вихованням дітей (якщо вони є) або навчитися ігнорувати питання про те, що ти будеш робити зі стартапом, коли станеш мамою (якщо їх ще нема). Лише жінкам доводиться вислуховувати запитання: «А тобі чоловік дозволяє працювати?», «А хто сидить з дітьми?», «Коли ти народиш, ти збираєшся йти в декрет?», «Якщо ти працюєш, хто вдома готує їжу?» тощо.
Я думаю, Woman’s Pitch Day — це дуже хороша ініціатива, і радію, що в Україні стартап-спільнота теж до цього прямує. До рівності не лише на словах, а до дієвої активної підтримки жінок.
Головне — вірити у свої сили і не здаватися. Шукати однодумців. І ставити свій проєкт у пріоритет.
На фото (зліва направо): Михайло Малкуш, Ярина Бурбан, Дмитро Донченко
Друге місце — не перше. Як ваша команда ставиться до перемог і, скажімо так, поразок на таких подіях? Що вас більше мотивує — безперечний успіх чи коли щось не вдається?
Михайло: Мотивує все-таки успіх, гарні відгуки на те, що ми робимо, перемоги. Бо всього решта дуже багато. Багато партнерств не вдається, не вдається зробити те, що хочеш, і так швидко, як хочеш. Тому проміжні перемоги дуже допомагають.
Якби ви мали змогу віддати своє почесне друге місце одному з 27 інших учасників, хто б це був і чому?
Михайло: Я не про всіх учасників знаю. З тих, хто був, мені дуже імпонує iCardy (стартап, який розробив медичний онлайн-сервіс, який об’єднує лікаря, пацієнта і професійний кардіомоніторинг — ред.). Вони, наскільки я пам’ятаю, посіли перше місце. Круто, що переможцем стала команда, яка справді має і круту ідею, і круту команду, і яка реально вже далеко зайшла.
На події ви як призер отримали в подарунок декілька планшетів Lenovo. Скажіть, чи вдалося вам вже випробувати їх? Які враження? Розкажіть, для яких цілей в команді ви користуєтесь ноутбуками, а для яких — планшетами?
Михайло: Я працюю майже весь час за ноутбуком. Планшетом користуюсь в основному для тестування, щоб перевірити, що все нормально і на планшетах. У нас зараз розширюється студія звукозапису, і ми все облаштовуємо на чотирьох дикторів. Нам потрібно, щоб кожен диктор мав із чого читати. Ми працюємо з планшетами, тому що всі ці тексти — в Google Docs. Щоб можна було додавати якісь правки, щоб редактор міг щось позначити.
Ярина: Приз від Lenovo — це було саме те, що потрібно, і у слушний момент. Ми працюємо над книжками, над підготовкою текстів для дикторів і програми, ми прослуховуємо записані аудіо і розміщуємо їх на платформі. Легкий і портативний ґаджет в такій роботі — незамінна річ. Це значно зручніше, ніж комп’ютер чи навіть ноутбук.
Я працюю за планшетом Lenovo від моменту його отримання:) Із bluetooth-клавіатурою він повністю замінить ноутбук. Планшет досить великий для роботи з текстами, але не громіздкий. Дуже довго тримає заряд, тому (ура!) тепер я можу працювати де завгодно.
З наступного тижня наш диктор вже випробує планшет на студії під час запису нової книжки.
Як взагалі виникла ідея такого стартапу? Чому саме аудіокниги?
Михайло: Я працював як найманий працівник на інших проєктах. Пробував робити різні речі, але насправді аудіокниги — це логічне продовження. Я і раніше жив літературою: їздив на різні конкурси, багато читав, виступав, рекламував. Я дуже це люблю. Просто потім зайнявся програмуванням, і воно трошки витіснило решту. Зараз вертаюсь до цього. Це якраз на стику того, що я люблю — програмування та літератури.
Аудіокнижки я почав слухати, коли переїхав у Київ, тому що багато часу проводив у дорозі. Мені взагалі було дивно, що ми вже все читаємо і слухаємо переважно зі смартфонів. І в принципі можливості в нас нічим не обмежуються, але аудіокниги/електронні книги на вигляд такі само, як і десять років тому, нічого особливо не помінялось. Електронна книга — це просто той самий текст із паперової, тільки в тебе немає тактильних відчуттів, запаху. Аудіо — це просто кілька файлів, кілька треків.
У мене ще була проблема зі слуханням книжок в оригіналі. Я частково слухаю книжки англійською. І якщо заскладний текст, його хочеться перекласти. Коли ти слухаєш аудіо, тобі треба зрозуміти, як слово пишеться (вгадати на слух), потім перестати слухати, пошукати у словнику. От я пробував слухати «Маятник Фуко», англійською це слухати — просто божевілля. Навіть переклавши слово, ти не розумієш, про що йдеться. Тому виникла ідея міжмовної синхронізації: коли ти можеш слухати оригінал і бачити переклад.
Крім української та англійської, плануєте брати в роботу ще якісь мови?
Михайло: У нас технічно немає якихось обмежень. Є обмеження за контентом. Тут питання — на що вдається отримати права. Кілька книжок українсько-англійських ми зробили як демонстрацію. Взяли книжки, які є у вільному доступі. Зараз ще буде кілька таких книжок. Немає сенсу розпорошуватись і робити десятьма мовами по дві книжки. Краще зробити акцент на англійській, але зробити нормальну добірку — хоча б 20–30 книжок.
Кілька мовних шкіл зацікавлені в співпраці, але їм потрібно більше контенту. Оскільки прав не потрібно переважно на старі твори, це вже за замовчуванням йде upper-intermediate (з англ. вище середнього), а нам потрібні прості тексти. З цим зараз трохи проблема, ми шукаємо, де можна отримати права на ці простіші тексти, щоб зробити добірку таких двомовних книжок.
Скільки книг вже містить застосунок і скільки в черзі на озвучення?
Михайло: 27 є, дві записуємо. Найближчим часом буде 30. І ведемо переговори про ті книжки, які вже готові. Це те, що ми писали. Зараз ще додамо ті книжки, які записали не ми.
Як ви вибираєте книжки? Чи є якісь критерії?
Михайло: Відбір проходить дуже легко, тому що спочатку в нас просто не було що записувати і ми шукали, що є у вільному доступі з того, що нам цікаво. Коли почались перші договори про співпрацю, перші партнерства з видавцями, вони самі вирішували, що готові нам дати. Часто нам давали книжки, в яких паперовий наклад уже продався, і тоді вони готові робити аудіо на цю книжку. Видавці переживають, що це може позначитися на продажі паперових книг.
Була у нас одна новинка з видавництвом «Дискурсус», яку ми робили синхронно — і аудіо, і паперову. Була також новинка з «Нора-Друком». Це книга Марини Гримич «Юра». Ми вибирали з того, що дають, а пропонували нам не так багато. Зараз ситуація вже трохи інша. Ми хочемо, щоб вибирали наші користувачі, але це потрібно технічно допрацювати, щоб була така можливість.
Знаємо, що ви нещодавно домовились з УКФ (Український культурний фонд — ред.) про запис книжок, які виходять за підтримки Фонду, а також маєте партнерства з видавництвами «Піраміда», «Дуліби», «Віват», «Ранок», «Дім Химер», «Люта справа» тощо. Чи плануєте розширювати список партнерів в Україні?
Михайло: Зараз у нас готується цікава співпраця з видавництвом «Ранок». Йдеться про навчальну літературу. Далі буде видно по тому, що захочуть наші користувачі. Чи вони захочуть якусь «художку», чи щось сучасне, чи класику, чи філософію, чи нон-фікшн. Ми готуємо різні добірки і будемо спостерігати, що їх більше цікавить.
Загалом зараз з’являється багато гравців на цьому ринку. Це дуже круто, тому що означає, що він буде швидше розвиватися.
Як щодо партнерів за кордоном, шукаєте?
Михайло: Поки що ні. Хочемо на українському ринку стати на ноги, бо поки ми занадто маленькі. Коли тут вже нас знатимуть і ми станемо популярними, тоді будемо говорити про вихід на інший ринок.
Проєкт Lingart існує не перший рік. Чи вдається вам вже зараз отримувати від нього прибуток, адже ви ще стартап?
Михайло: Ні, це зараз нереально. Насправді недавно читав інтерв’ю монополіста у сфері української аудіокниги. При тому, що в них великий асортимент, вони неприбуткові, а живуть за рахунок інвестицій. З нашим асортиментом, з нашою кількістю користувачів це взагалі не дуже реально. Ми зараз більше працюємо над залученням інвестицій. Раніше взагалі про це не думали, зосереджені були на продукті, а прибуток — в подальшій перспективі. Я думаю, що в ідеалі це може бути через два роки.
Прибуток — важлива частина бізнесу. І коли ми говоримо про стартапи, важливо робити на цьому акцент, бо багато хто вважає, що стартапи — це не робота, а «технологічне хобі». Як ви ставитеся до такої позиції?
Михайло: Якщо в тебе є гроші, є інвестиції, ти можеш зібрати повноцінну команду, працювати та дозволити собі оплачувати всім їхню роботу. Оскільки акцент завжди на розвитку, то про прибуток зазвичай не йдеться. Зазвичай ти зростаєш, збільшуєш обороти, дохід, залучаєш ще інвестиції, щоб розширюватись далі. Тобто тут важливо, чи ти заробляєш на користувачі, про що свідчить юніт-економіка, чи ресурс, витрачений на нього, дає тобі прибуток, а не прибутковість компанії загалом.
Які відмінності ви бачите у книжковому ринку України та інших країн?
Михайло: Відмінностей ключових, я думаю, дві. Перша — це те, що український ринок дуже маленький. Через те є своя специфіка, менші наклади. Це прояв того, що в нас мало хто читає і небагато людей готові платити за книжки.
Другий аспект стосується цифрових форматів. У нас цей ринок тільки зароджується. Поки що тут ще грошей немає, але він дуже швидко зростає, і ми вже будемо потрошки доганяти світ. Ще недавно велика частина видавців узагалі ігнорувала цифрові книжки і казала, що їм це нецікаво, оскільки грошей не приносить. А зараз саме переломний момент, багато видавців розуміють, що треба в цьому працювати. Хоч воно не принесе гроші зараз, але через рік-другий вже буде пізно сюди заходити.
На кого, на вашу думку, варто рівнятися і чому?
Михайло: Якщо говорити про те, що нас цікавить — про аудіокниги, то це дві найбільші компанії: американська Audible, технічно вони досить просунуті, і шведський стартап Storytel, вони працюють у різних країнах. Це Штати і Європа, це дуже різні бізнес-моделі, але вони круті.
Українці — не та нація, що найбільше читає. За даними торішнього Research&Branding Group, 57% опитаних відповіли, що за рік взагалі не читали книг. Як ви вважаєте, ваш застосунок допоможе їм полюбити читання?
Михайло: Я впевнений, що допоможе. Якщо говоримо про людину, яка б хотіла почитати, то в неї є кілька проблем. Перша — це логістика: де взяти книжку. Друга — ціна. Третя — вибір книжки. І всі ці проблеми може вирішити наш застосунок (у перспективі) чи інший, якого поки ще немає.
Питання з логістикою вирішується, тому що це електронні формати, тобі не треба кудись їхати діставати паперову книгу. Ціна не така важлива, тому що можна безкінечно тиражувати електронні книги, ти на це не витрачаєшся, тобто можна собі дозволити низьку ціну. Друковані видання стають дедалі дорожчими. І це нормально, так і надалі буде, але для багатьох це великий стримуючий фактор. Це теж можна вирішити. А з вибором книжок може допомогти якась хороша рекомендаційна система. Ми плануємо над цим працювати, але потрібен набагато більший асортимент.
На вашу думку, яка головна особливість застосунку, що змінить сумну статистику і надихне людей читати в метро, вдома, на роботі в обідню перерву?
Михайло: Наш застосунок унікальний своїм форматом. Якщо ми говоримо про звичайні електронні чи аудіокнижки, то «електронки» — це просто якийсь epub-файл, який ти можеш читати, а аудіокнига — це набір треків і все. Це дуже обмежує технічні можливості цифрової книги.
У нас книжка — це структурований об’єкт, кожне речення — це окрема сутність. Ми можемо додавати опції, прив’язати візуальний контент, якісь інтерактивні штуки. Якщо говорити суто про складову аудіо, то якщо в інших застосунках розділ книжки — це один трек, то в нас розділ книжки — це начитка, інший трек — це саунд-дизайн, його можна зробити голосніше чи тихіше, відключити, якщо він заважає. І може бути ще один трек на примітки, який ти можеш захотіти відтворювати в аудіо, а можеш відключити, щоб не відволікали. Тобто навіть суто про аудіо — тут значно більше гнучкості.
Загалом ти можеш вибрати мову тексту окремо, можеш аудіо окремо. Коли ми закінчимо заплановане, то з книжкою можна буде робити що завгодно, тобто будь-які фантазії видавця можна буде втілити в нашому застосунку. Зараз є синхронізація тексту й аудіо, є міжмовна синхронізація, тобто можна слухати книжку в англійському оригіналі і бачити переклад. Можна читати і слухати паралельно, коли йдеться про навчальну літературу. Адже, згідно з дослідженнями, коли ти читаєш і слухаєш паралельно, матеріал запам’ятовується в чотири рази краще.
Також у нас є саунд-дизайн. Крім того, можна додавати зображення, анімацію, відео, є тести в книжках. У нас навіть є редактор коду, але немає книжки, на якій це можна показати. Тобто в книжці з програмування можна буде програмувати.
Чого ще немає? Немає доповненої реальності, немає динамічних сюжетних ліній, коли наприклад, сюжетна лінія може помінятись залежно від якихось факторів: віку користувача, його профілю чи від того, в якому місці він сидить чи що робить. Це ще не реалізовано. Це технічно просто, але немає сенсу робити, якщо немає видавця, якому це цікаво.
Ми зараз активно працюємо над самим редактором. Це дуже важливо. Коли ми зробимо редактор, видавці самі зможуть додавати книжки і всі опції. І це нам дуже спростить життя і прискорить набір контенту.
Скільки людей в команді працює постійно? Чи берете на озвучення всіх охочих, чи це мають бути професійні диктори?
Михайло: Ми зараз розділяємось. Є команда звукозапису: троє звукорежисерів, редактор і менеджер. І є команда розробки: двоє програмістів, двоє тестувальників, дизайнер і маркетолог.
На початку ми експериментували і брали на озвучення всіх охочих. Зараз сил і можливостей не вистачить, в нас вже є досить велика база крутих дикторів і ми не працюємо з аматорами. Тобто це або люди, які працюють на радіо, в театрі або вокалісти — люди, в яких голос — це їхній інструмент.
Але досвід такий був. Зараз вийшла книжка Олесі Яремчук «Наші інші. Історії українського різноманіття», озвучена нею. Це цікаво, це цінно, коли читає автор. Але з цим набагато більше роботи. Якщо ми говоримо про вартість аудіокниги, і так чималу, то робота з непрофесіоналом здорожує книжку в півтора-два рази.
Чи була співпраця у сфері інклюзивності? Чи пристосований ваш застосунок для використання людьми з вадами зору чи слуху?
Михайло: У нас це в процесі, ми загалом попередньо домовились і підтримуємо зв’язок з організацією УСІ (Українська спілка інвалідів — ред.). Вони самі записують аудіокниги. Якщо все складеться, то і в нас з’явиться частина їхнього контенту, а в них буде доступ до нашого застосунку.
Розкажіть про свою участь у «Книжковому арсеналі».
Михайло: На «Книжковому арсеналі» була презентація нашого проєкту. Але ми говорили в ширшому контексті, які зараз є можливості в цифрових книжках: це все разом — і електронні, і аудіо. Куди це все рухається, які є цікаві технологічні тренди, про текстоспіч, про те, хто ще, крім нас, працює над розширенням можливостей цифрової книжки. Тому що зараз єдиний спосіб зробити щось більше — це робити інтерактивну книжку. Це дуже дорого і довго, бо ти по суті робиш окрему програму під цю книжку. Але не ми одні працюємо, щоб це робити легко і швидко. Також говорили про те, на якій стадії ці розробки, що вже є і що незабаром з’явиться.
Інтерактивні книжки, які створює команда Lingart, доступні для кожного читача. Це заохочує людей читати та слухати книги будь-де і будь-коли. Компанія Lenovo радо допомагає подібним ініціативам завдяки інноваційним технологіям та чималому досвіду в соціальній сфері. Читайте книжки із задоволенням і комфортом!
