«Планувати на рік уперед — це крейзі!» — промайнуло в моїй голові. Я сама — списковий маніяк, але те, що робить Тетяна, могло би стати чудовим сюжетом для кіно про успішну леді. Я перебігаю дорогу до місця зустрічі з нею, пам’ятаючи, що її день розписано по хвилинах і, якщо я спізнюсь, вона напевно приспустить уявні окуляри й подивиться на мене з легкою ноткою докору. Уже цікаво? Мені також!
Звичайно, я не спізнювалася, але крок про всяк випадок не сповільнювала. Коли я побачила Тетяну, яка позує на літній терасі, одразу зрозуміла, у чому її крутість. У тому, що їй у кайф! Просто зараз — фотографуватися на спекотній терасі, потім їй буде в кайф говорити зі мною (судячи з її щирості під час інтерв’ю). Потім із не меншим задоволенням вона продовжить робити інші свої справи. Планувати на рік — крейзі, якщо ти, як то кажуть, світу білого не бачиш. А вона — жива, крута, в моменті.
Утім, давайте перейдемо до суті. Ось про що ми говорили з Тетяною Лукінюк — генеральною директоркою Red Bull Україна.
Тетяно, розкажіть, із чого починалася ваша кар’єра? Чи пов’язана вона з якоюсь дитячою мрією?
Навряд чи можна зустріти людину, яка в дитинстві мріяла стати генеральним директором. Узагалі я любила книги. Думала, що стану бібліотекаркою чи директоркою бібліотеки. Проте я маю іншу пристрасть — це англійська. Я почала вчити її в шість років і продовжую досі. В університеті, а це була середина 1990-х, англійську мало хто знав. Це стало моєю конкурентною перевагою на співбесіді. Свою першу роботу я знайшла за три тижні, не маючи жодного досвіду в бізнесі, жодного разу не відкриваючи комп’ютер. Перша моя робота була з компанією Motorola, яка хотіла створити в Україні спільне підприємство з «Українськими радіосистемами» (УРС), і керівникам УРС потрібен був перекладач — тут і зараз. Тому мене взяли через 20 хвилин після зустрічі.
Скільки вам було років?
Дев’ятнадцять.
Ви хвилювалися на співбесіді?
Зараз уже не пам’ятаю, але думаю, що ні. Я хвилювалася, що не знайду роботу. Вона мені була дуже потрібна, щоб платити за універ. Проте навіть якщо не буде грошей на нього, то якось викрутимося. Це радше була цікавість: батьки змусили пошукати роботу — пошукаю. А потім уже, коли прийшла до офісу, зрозуміла, що мені дуже подобається офісна робота, офісне середовище. Я розуміла, що можу проявити всі свої таланти: англійська, у мене висока резистентність і працездатність, великий запас енергії, і все це в офісному середовищі просто процвітає.
Деякі люди думають: «Я зроблю все це сам(а), хочу контролювати всі процеси». Як ви думаєте, щоб досягати чогось справді крутого, наскільки важливо розподіляти роботу?
Кріейтори чи творці, великі вчені дуже часто — одинаки. Вони мають невелику групу, яка їм допомагає, але вони — рушійний мозок. Тобто це так звана кар’єра експерта, коли ти досягаєш усього своїм розумом і своїми особистими зусиллями з мінімальною зовнішньою допомогою.
Якщо ти хочеш бути лідером, керівником, тоді, безумовно, без команди неможливо чогось досягти. Це певна еволюція та усвідомлене зусилля — віддати те, що ти робив раніше сам, на відкуп своїй команді. Довіряти їм, що вони зроблять це вчасно, якісно, відповідно до твоїх очікувань. Головне — не чекати, що зроблять саме так, як зробив би ти, — ось це точно неможливо. Команда може зробити інакше, і це буде не гірше. Потрібна готовність, з одного боку, віддати, а з іншого — прийняти роботу, яка відрізняється від того, що ти собі нафантазував. Це такий великий еволюційний шлях, який потрібно пройти від фахівця (або є таке поняття «селф лідер», або «лідер оф селф», коли ти сам по собі) до рівня менеджера або топ-менеджера, коли ти лідер для інших, коли ти досягаєш результатів руками інших людей, мізками інших людей, необов’язково своїми.
Ви як лідерка чимало своєї енергії вкладаєте в проєкти, багато спілкуєтеся з людьми. Напевно, для цього потрібно розбиратися в психології, мати комунікативні навички. Як ви поповнюєте внутрішні ресурси? Чи відчуваєте ви, що «я сьогодні багато віддала й мені потрібно наповнитися»?
Я одразу скажу, що в мене «неприродно високий рівень енергії», і це пригнічує деяких людей. Наприклад, коли ми їздимо у відпустку із друзями, то те, скільки я всього можу подивитися, зробити і провернути, значно відрізняється від того, що вони готові робити, бачити, пройти тощо. Те саме стосується і роботи.
Мене заряджає зміна різних видів діяльності: з кимось поговорити, посидіти й подивитися аналіз, потім зробити презентацію, відповісти на листи, поспілкуватися в месенджері щодо проєктів, потім запитати апдейт із того чи іншого проєкту. Що мене «вбиває»? Рутина і коли щось не виходить. Коли я приходжу додому, в мене залишається досить високий рівень енергії, тому що я змінюю вид діяльності. Наприклад, повернулася додому, помила посуд, хоп — змінила розумову діяльність на фізичну, і непогано. Однак бувають дні, коли, наприклад, щось не вдалося чи якась важка розмова погано пройшла, чи я отримала якийсь негативний фідбек, тоді, так, моя батарейка дуже розряджається. Я приходжу додому і прошу сім’ю — чоловіка та дітей (у нас їх двоє) — залишити мене в спокої. Зачиняю двері до спальні й можу пробути там до ранку, а можу зайти на 40 хвилин, видихнути і потім продовжити. Проте таке трапляється дуже-дуже рідко.
Я вважаю, що енергія — це «м’язи», які ти качаєш, і чим більше їх тренуєш, тим більше енергії маєш. Іноді я дивлюся на свій тиждень і думаю, що неможливо все встигнути. Проте все можливо, абсолютно все можливо, якщо від цього «пре». До прикладу — я дуже люблю читати, і мій стандарт був — дві книги на місяць. Тобто це була мета, на яку я орієнтувалася. У мене є знайомий, який зробив челендж: 52 книги на рік. Тобто книга на тиждень. Я дивилася і думала: «Яка нісенітниця, неможливо читати одну книгу на тиждень, це якийсь трюк. Потім у мене з’явився книжковий клуб, і якимось чином книги вписалися в моє життя так, що я читаю від п’яти до десяти книжок на місяць. І я розумію, що це не книга на тиждень, це дві книги на тиждень. Те, що п’ять років тому мені здавалося недосяжним, стало досяжне, якщо тебе «пре» і вистачає енергії.
Ви користуєтеся технікою швидкочитання чи магією?
Я ходила на курси швидкочитання, але читання книг це не стосується. Тому що є книги, які варто читати уважно і вникати, а є книги, які не варті ретельного читання і розбору на цитати. Наприклад, детективи й фантастику я просто «гортаю», якщо тільки там немає якихось глибоких сенсів або алюзій, а класику чи якісну художку, звичайно, я читаю уважно.
Ви поділяєте час на «зараз я працюю» і «зараз відпочиваю»?
Ні, я точно постійно на зв’язку. Так завжди було. Я в принципі не розділяю роботу й життя. Якщо є такий розподіл, тоді немає сенсу працювати, оскільки робота — це частина життя, така сама, як будинок, сім’я, діти. Хтось може обуритися: як можна прирівнювати роботу й дітей? Можна. Адже ми реалізуємося в різних аспектах і заняттях, і якщо ми говоримо про режим, то в цілому, за винятком сну, у мене постійно відбувається зміна якихось життєвих подій. Наприклад, протягом дня я можу вирішувати питання, пов’язані з сім’єю, але водночас спокійно перевіряю пошту о десятій вечора, роблю презентації. У мене немає із цим проблем.
У чому більше насолоди — бачити результати чи йти до цих результатів?
У роботі точно важливі результати, тому що, скільки б ти не робив проєкти, як би ідеально не намагався їх створити, усе одно тебе будуть оцінювати за тим, у які терміни ти це зробив, що це принесло компанії тощо. Тому в різних аспектах життя процеси та результати важливі більшою чи меншою мірою, але вони точно не протиставляються, а доповнюють один одного.
Наскільки людину формує її оточення?
Коли я прийшла до інституту (моїм першим навчальним закладом був лінгвістичний), я знала англійську краще за викладачів, через що мені було нецікаво. Коли ти найрозумніший у кімнаті, ти не в тій кімнаті. Я дуже швидко зрозуміла, що це не мій заклад і мені треба щось із цим робити. З’явилася робота, і ось там я: «Опачки! Навколо знову розумні, освічені люди!». У них багато чому можна навчитися, є за ким тягнутися. Усі найкращі керівники в моєму житті (а їх було чимало) навчали, або я навчалася в них самостійно. Коли в керівників і в колег є таланти, яких немає в тебе, які хочеться спостерігати, які хочеться наслідувати, — це дуже круто.
Я знаю, що ви багато викладаєте та напевно розмірковували на тему майбутнього освіти. У який бік їй іти, особливо зараз, коли ми спостерігаємо великі зміни в системі освіти? Поділіться своїми думками з цього приводу.
Я викладаю в онлайні вже чотири роки. Пам’ятаю, як спочатку думала, що онлайн-освіта — це несерйозно. Зараз, ясна річ, я думаю інакше. Карантин допоміг зрозуміти це й іншим. Онлайн-освіта — це серйозно і круто, це відкриває нові можливості. Завдяки самоізоляції багато хто змінив ставлення до онлайн-навчання. Воно перестало бути зневажливим.
Коли студенти приходять на онлайн-навчання, вони раптом усвідомлюють, що потрібно робити домашнє завдання, є терміни і, незважаючи на те, що вони заплатили за модуль, за курс, ніхто не буде робити їм поступок. Коли ти приходиш до освітнього закладу, є це відчуття: мовляв, я прийшов на платне, робіть мені різні послуги. Нічого подібного! З тебе вимагатимуть, тебе оцінюватимуть, будуть рейтинги, ти бачитимеш, що не витягуєш, будеш засмучуватися. Часто студенти до цього не готові, скаржаться, що їм дуже важко. Та потім вони пишуть із великою вдячністю: «Спасибі, це було нереально важко, але я аж відчуваю, як став професійно сильнішим, як розширилися мої знання, з’явився широкий маркетинговий кругозір». Ось це дуже надихає. І з точки зору майбутнього освіти, це дуже зручно — навчатися онлайн.
Онлайн вимагає трохи інших підходів, адже в класі ти можеш навчатися вісім годин, там зміна діяльності, там ти пішов попив кави, поговорив із кимось тощо. Тут ні. Тому більш ніж дві-три години заняття онлайн робити безглуздо. Без сумніву, підвищаться вимоги до викладачів із точки зору залучення студентів через екран. Це не так просто: якщо в класі ти можеш жартувати й учні жартують у відповідь, бігати по класу, створювати якийсь рух, то в онлайні ти не можеш цього зробити.
Назвіть п’ять-шість професій майбутнього. Які навички найближчим часом — просто must have?
Класика — це емпатія та розвиток людей, адже все механізоване за нас скоро зможуть виконувати роботи і штучний інтелект, але вони не здатні замінити людську складову бізнесу. Іноді я сміюсь, що в IT є хепінес-менеджери — ті, хто відповідають за залучення працівників. Так, це теж буде мати право на життя, і неважливо, як це називатиметься. Точно (з погляду прикладних навичок) усе, що буде пов’язано з несистемним аналізом, з гіпотезами суміжних галузей науки, — нетривіальні ідеї, якраз те, що не може зробити штучний інтелект.
Як ви плануєте свій час? Пишете ручкою чи робите це в гаджетах?
Я планую приблизно на 12 місяців. Оскільки я працюю в міжнародній компанії, у нас є певний бізнес-цикл.
Щомісяця в нас бізнес-апдейти, є період бізнес-планування, плюс є визначення цілей, обговорення результатів року. Тобто рік дуже зрозумілий із січня до грудня. Потім, знаючи, що відбуватиметься протягом року, я додаю свої особисті плани: лекції, відпочинок, зустрічі книжкового клубу.
Планую я у двох дуже простих інструментах. Перший — Outlook Calendar. Він дуже зручний, у ньому прекрасно все. Я виділяю час на планування, продумування стратегії, деталізацію напрямів і їхнього розвитку тощо. Туди ж я вношу всі особисті нотатки, наприклад, похід до перукаря, косметолога та інше. Другий інструмент — записник, у якому є щотижневі завдання. У середньому 40–50 завдань на тиждень: робочі, викладацькі чи особисті. Залежно від дедлайнів, я пишу, в який день це відбуватиметься. Кожен ранок я починаю з перегляду цього списку справ, викреслюю все, що було зроблено, і переплановую дні, що залишилися. Це для мене працює ідеально, мені подобається фізично викреслювати речі зі списку.
Я роблю так само (показую свій блокнот). Навіть якщо якусь дрібничку записати й викреслити — це вже добре.
Ви не повірите, але іноді, якщо я нічого не встигла зробити глобального, то мені потрібно зробити щось дрібне, щоб викреслити.
Наскільки важливо мати якісну техніку для того, щоб це допомагало в роботі, а не заважало.
Почнімо з того, що я завжди беру із собою ноут у відпустку та відрядження. Я його використовую всіма можливими способами для роботи, листування, я пишу рецензії на книги. Усе це я роблю тільки за ноутбуком, я не можу це робити в телефоні, тому що це займає більше часу. Я друкую сліпим методом. Відповідно, у мене дуже швидко працює думка та дуже швидко працюють пальці, тому, коли я набираю на телефоні довгі тексти, я божеволію від того, як це довго. Відповісти на довгий лист — лише ноутбук, тому що це значно швидше. Для мене комп’ютер важливий, адже я працюю більш ніж 20 років, я розумію, коли пристрій «тупить», коли він недостатньо потужний.
Мені дуже подобається мій Lenovo з тачскріном. По-перше, це круто, коли ти розмовляєш із людиною та одночасно робиш щось на сенсорному екрані: «вааау». По-друге, це зручно, коли тобі не треба перетягувати мишу, ти швиденько на екрані все зробив. Особливо якщо маленький столик і немає можливості використовувати мишу. Тому для мене комп’ютер суперважливий. Я хочу, щоб він був надійним, довго тримав заряд, щоб у нього був якісний звук і відео, і це все є в Lenovo.
Що вам «надає крила»?
Безперечно, Red Bull і люди, з якими я працюю і товаришую. Мене мотивують дві речі: залюбки ходити на роботу та залюбки повертатися додому. Якщо ці дві речі збігаються, то я вважаю, що в мене гармонійне, наповнене життя. А якщо щось не збігається, тоді це як мінімум привід рухатися вперед.
Такі люди, як Тетяна, заряджають енергією та мотивують шукати себе в улюбленій справі, встигати більше, удосконалювати свої навички. Компанія Lenovo, створюючи не просто «машини», а надійних асистентів для виконання найрізноманітніших завдань, допомагає своїм користувачам рухатися безкінечно вперед.
